Про корупцію

Що означає термін корупція?

Термін «корупція» походить від латинського слова “corruptio”, що означає «псування, розбещення, підкуп, продажність». Корупцію можна визначити як зловживання службовими і посадовими особами своїми правами і повноваженнями з метою одержання неправомірної вигоди та особистого збагачення, а також активні дії щодо підкупу таких осіб з боку громадян. Корупція не обмежується отриманням неправомірної вигоди і не зводиться тільки до підкупу виключно державних службовців. Корупція широко розповсюджена у бізнесовому середовищі (приватному секторі), відносинах комерційних структур між собою та державними органами.

Корупцію, зазвичай, поділяють на побутову (пов’язану з щоденним життям громадян), бюрократичну, або адміністративну (що виникає при взаємодії громадян, підприємців із чиновниками нижчої та середньої ланки),  політичну (корупційну поведінку осіб, які приймають політичні рішення).

Найбільш небезпечним видом є саме політична корупція - нелегітимне використання учасниками політичного процесу та носіями публічної влади своїх можливостей і повноважень з метою отримання особистих чи групових вигод1. Політична влада виступає тут як універсальний товар.

Незважаючи на те, що на загальному рівні корупція є соціально-економічним явищем, у своїх конкретних проявах вона завжди має реальне прізвище - осіб, які неналежно виконують свої обовязки, “приватизують” посаду і збагачуються особисто (або разом із членами сімї,  друзями) за рахунок державного бюджету або інших громадян. Саме з кожного з них вибудовується корупційна система.

Корупційне правопорушення завжди вчиняється з корисливого або іншого особистого інтересу і передбачає свідоме порушення закону. Ці ознаки є обов’язковими для визнання неправомірної чи неетичної поведінки корупційною, а також свідчать про умисний характер корупційної діяльності.

Оскільки корупційні відносини відбуваються за двосторонньої зацікавленості, це призводить до складності виявлення окремих правопорушень і покарання винних. Саме безкарність є тим чинником, який дозволяє поширюватись і поступово зміцнюватись корупційним практикам. Від корупції тимчасово можуть “вигравати” тільки особи, які незаконно збагачуються або “вирішують” за її допомогою власні проблеми.

Негативні наслідки корупції.

Негативні наслідки корупції проявляються в тому, що вона є головною причиною бідності країни, жалюгідного стану сфери охорони здоровя, недофінансування соціальних програм. Корупційні практики порушують основні конституційні засади щодо дотримання прав і свобод громадян, дискредитують політичні й економічні реформи, спричиняють фінансові кризи, блокують надходження інвестицій, порушують принцип рівності громадян перед законом, призводять до руйнації моральних принципів і чесних стосунків між людьми. Саме корупція стала основним гальмуючим фактором у розвитку української держави.

Згідно з даними Світового банку збитки від корупції у країнах, що розвиваються, оцінюється приблизно в 20-40 млрд доларів щорічно2. І це, здається, занижені показники, які не враховували “здобутків” корупційних режимів окремих пострадянських держав.

Що означає корупція для України?

Сучасну ціну корупції для України можна проілюструвати даними міжнародних рейтингів, а саме аналітичних звітів Центрального розвідувального управління (ЦРУ) США − The World Factbook (Всесвітня книга фактів), які користуються великим авторитетом у наукових колах поряд зі статистикою ООН і Світового банку. Згідно з даним звітом за 2013 р. Україна посідала 2 місце у світі за показником смертності – 15,75 осіб на 1000 мешканців (на першому місці – Південно-Африканська Республіка – 17,36). За Україною розташувались такі африканські країни, як Лесото (15,02) і Чад (14,85)3. Щодо такого показника, як тривалість життя, то відповідно до іншого дослідження ЦРУ він дорівнює 69 років. Наша країна посідає 156 місце із 223 країн, що навіть нижче відповідного показника у таких країнах, як Гондурас і Гватемала4.

Незалежна неприбуткова міжнародна організація World Justice Project, метою якої є аналіз і підвищення рівня демократизації в усьому світі, оприлюднила черговий звіт “Світовий індекс правосуддя” - 2014 (з даними за попередній рік), в якому надано оцінку країнам за такими показниками, як межі повноважень центральної влади, корупція, безпека і порядок, фундаментальні права, відкритість уряду, регуляторне середовище, цивільна і кримінальна юстиція. Із 99 оцінених країн світу Україна опинилась на 68 місці5. У звіті за 2013 р. наша держава посідала 10 місце наприкінці списку (оцінювалась ситуація у 2012 р.). Найгірший індекс був отриманий за таким показником, як “відсутність зловживань у законодавчій гілці влади”. Він склав 0,11 (одиниця означає абсолютне верховенство права). Для порівняння, навіть у Кенії, Нікарагуа, Уганді він є дещо вищим. Щодо системи кримінальної юстиції, то показник “ефективне розслідування” отримав оцінку 0,37 .

Міжнародні підходи до визначення корупційних дій

У міжнародно-правових документах найбільш розповсюджений вид корупційного правопорушення – надання / одержання неправомірної вигоди (хабарництво), поділяють на активне і пасивне. Перше – це умисні дії, спрямовані на підкуп посадових або службових осіб із метою забезпечення для себе чи третьої сторони вчинення посадовою особою певних дій чи утримання від їх вчинення. Друге − вимагання або прийняття державною посадовою особою − особисто або через посередників − будь-якої неправомірної переваги для неї самої чи іншої фізичної або юридичної особи, щоб ця посадова особа вчинила будь-яку дію чи утрималась від їх вчинення.

Типологія корупціонерів

Щодо активного підкупу (статті 354, 368-3, 368-4, 369 КК України), то ці корупційні правопорушення вчиняються загальними суб’єктами злочину і належать до активної корупції. Враховуючи цю обставину, можна виокремити тип активного корупціонера. У межах цього типу слід розрізняти ситуативного і звичного корупціонера (хабародавця). Перший використовує підкуп для вирішення особистих питань лише в окремих випадках. Важливу роль має несприятлива життєва ситуація, яка терміново виникла. Звичні хабародавці умисно і постійно досягають певних особистих цілей або задовольняють інтереси інших осіб не за рахунок власних умінь, професійних навичок, дотримання законних процедур тощо, а шляхом надання неправомірної вигоди службовій чи посадовій особі.

Як свідчать дані репрезентативних опитувань в Україні, у 2013 р. 35 % респондентів на питання − “Чому люди дають хабарі?” видповіли, що використовували хабарництво, щоб легко розв’язати певні проблеми. При цьому 19,4% респондентів зізналися, що від них неправомірну вигоду вимагали чиновники. Лише 3,3 % опитаних відповіли, що в такий спосіб щиро дякували людині за допомогу чи сприяння у справі6. Отже, згідно з цими даними майже третина громадян намагалась вирішити свої проблеми у незаконний спосіб. У цьому випадку можна констатувати серйозні проблеми у колективній суспільній психології і моралі.

Щодо корупційних правопорушень, які вчиняють спеціальні суб’єкти, то винна особа відрізняється особливою соціальною позицією – наявністю владних повноважень чи виконанням службових обов′язків, без яких не можуть вчинятися корупційні діяння, тобто дії особи зумовлені її становищем у системі суспільних відносин: чим вищий її статус, тим більші корупційні ризики має той чи інший посадовець. Згідно з міжнародно-правовими документами більшість корупційних злочинів цього виду належать до пасивної корупції.

Таких суб’єктів корупційних правопорушень умовно можна поділити на такі типи: “дрібний корупціонер” (ситуативний тип), який одержує час від часу неправомірну вигоду у незначних розмірах (гроші, а також промислові товари або продукти) за вирішення щоденних життєвих проблем пересічних громадян. Ці особи використовують сприятливу ситуацію, що склалася (недотримання певних вимог, процедур, правил із боку особи, яка здійснює підкуп). Саме з цим типом корупціонерів найчастіше стикаються громадяни (у медичних, освітніх закладах, державних адміністративних органах тощо).

Представник корупційної системи (звичний корупціонер). Особливістю цього типу є те, що особа не вважає себе злочинцем. Вона просто дотримується “правил гри”, які склалися в тій чи іншій організації, установі. Своїми конформістськими діями особа виявляє лояльність до системи, яку інакше називають “корпоративною культурою”. Зазвичай такі суб’єкти корупційних правопорушень віддають частину корупційних прибутків безпосередньому керівнику.

Ініціативний корупціонер (злісний тип) сам створює криміногенну ситуацію, має сталу мотивацію до отримання неправомірної вигоди. Найчастіше така особа посідає керівні посади на підприємствах, в організаціях різних форм власності, в тому числі й у правоохоронних органах, судах, органах місцевого самоврядування або представницьких органах тощо. Особи, які належать до цього типу, постійно вишукують можливості для одержання неправомірної вигоди або „продажу” своїх повноважень, хоча ініціатива щодо її отримання може мати завуальований вигляд. Такі особи прагнуть за будь-яку ціну одержати посади, є жорстокими кар’єристами. Саме вони створюють корупційні мережі і керують ними, активно просувають родичів, близьких осіб на керівні посади. Діють зазвичай через посередників.

Найбільш небезпечним типом є тип особливо злісного (політичного) корупціонера. Це особи, які уповноважені на виконання функцій держави або місцевого самоврядування та належать до 1-2 категорії державної служби, незаконно й неправомірно використовують свій державний статус для отримання переваг (соціальних, політичних, економічних тощо) для себе, близьких осіб, однопартійців тощо. Від інших корупціонерів подібні особи відрізняється обсягами і масштабністю владних можливостей для самозбагачення та отримання інших вигод. Завдяки офіційному статусу, політичному, владному і фінансовому впливу цих осіб нейтралізується діяльність правоохоронних органів із виявлення їх злочинів. Більше того, у своїх протиправних цілях вони активно використовують останні, а також суди (наприклад, у політичній боротьбі за владу, фальсифікуючи результати виборів).

Політична корупція досягла апогею у період правління клептократичного режима колишнього президента України В. Ф. Януковича. Саме вона стала одним із головних чинників української Революції Гідності. Виявлення фактів багатомільярдних розкрадань державного бюджету, передусім, колишнім керівництвом держави і наближеної до нього вузької групи осіб, вимагають втілення у життя принципу невідворотності покарання для всіх осіб, винних у корупційних та інших злочинах, повернення їх незаконно здобутих доходів українській державі й суспільству. Однак доки принцип невідворотності покарання не буде діяти щодо теперішніх чиновників різного рангу, депутатів, працівників правоохоронних органів, суддів у разі вчинення ними корупційних злочинів, доти новітні антикорупційні ініціативи знов залишаться на папері.

© Олена Шостко, 8 травня 2015 р. (Передрук матеріалів сайту вітається із зазначенням слів «Всеукраїнська ліга правників проти корупції» та веб-адреси  www.nocorrupt.com)

Примітки:

2 Stolen Asset Recovery Initiative: Challenges, Opportunities, and Action Plan./ D.C. Wash. – Washington : The International Bank for Reconstruction and Development. The World Bank., − 2007. – P. 7.