Цей закон створює правові механізми для захисту людей, які стали викривачами корупції всередині системи: чи то державницької, чи приватної. Інформація, яку вони розголошують є суспільно важливою, саме тому ці люди позбавляються юридичної відповідальності, а також отримують імунітет на звільнення.
У суспільстві вже довгий час точаться розмови про доцільність окремого законопроекту для викривачів корупції – дехто вважає, що варто додати декілька статей до закону "Про запобігання корупції", натомість громадськість й закордонна практика кажуть, що варто створити окремий закон.
Для початку варто зрозуміти хто такі викривачі корупції і навіщо виключно для них створювати окремий закон.
Викривач корупції або whistleblowers – це особа, що розголошує або має намір розголосити інформацію про:
- зловживанням владою,
- корупційне правопорушення,
- нецільове використання бюджетних коштів,
- розкрадання державного або комунального майна,
- порушення прав людини,
- дію чи бездіяльність, що становить небезпеку для здоров'я, життя людини, навколишнього природного середовища.
Іншими словами, це ті дії, які за визначенням є корупційними й їх хочуть приховати від громадськості з метою уникнення як юридичної, так і кримінальної відповідальності, а також критики з боку суспільства.
Маючи в генах радянське минуле, українці досі ставляться до викривачів з негативним відтінком, вважаючи їх "стукачами". Культура й свідомість громадян довгий час пригнічувалися, а тому було соромно повідомити про порушення з боку керівництва відповідним органам або розсекретити державну таємницю, яка загрожувала би життю тисячам людей. Зараз ми маємо ситуацію, коли цю тенденцію варто змінювати. Проте у наших реаліях це відбувається не надто швидко.
Навіщо потрібний закон про захист викривачів?
Перед усім, закон дасть можливість істотно збільшити обсяги викриття суспільно важливої інформації про різного роду злочини, порушення, зловживання та корупційні схеми. Для того щоб це стало можливим, викривачі такої інформації мають бути захищеними. Як мінімум – від тиску керівництва, звільнення або ж серйозніших викликів – загрози життю.
"Дуже часто викривачі потрапляють в абсолютну кафкіанську історію: ти прокидаєшся – і опиняєшся всередині судового процесу, який намагається тебе засмоктати і перетравити, і ти сам на сам із цим спрутом, – розповідає одна з розробниць законопроекту, Оксана Нестеренко. – Це відбувається навіть у країнах зі значно більш досконалою судовою системою, ніж наша. Саме тому у цивілізованому світі приймаються закони, які захищають викривачів інформації від судових переслідувань".
Саме через те, що закон охоплює широкий вектор потенційно можливих сфер для викриття суспільно важливої інформації, потрібно створити окремий закон, який би містив максимальну кількість правових інструментів для захисту викривачів.
Чи є викривачі в Україні?
Майже кожна сфера суспільного й приватного життя українців не лишається поза корупцією. Яскравим прикладом стала суддівська система – одна з найзаконсервованіших гілок влади в Україні. З дня у день представники Феміди не просто вершили правосуддя, але й брали за це хабарі. Проте навіть в такій системі знайшлися люди, які заговорили про тиск і погрози вголос – вони і стали суддями-викривачами.
Лариса Гольник – суддя Октябрського районного суду міста Полтави розглядала справу проти міського голови Олександра Мамая. Він звинувачувався у конфлікті інтересів. За даними прокуратури, його падчериця отримала в довгострокову оренду 13 торгових павільйонів площею майже 500 кв. м. Під час розгляду справи суддю Гольник навіть намагалися підкупити $5000 доларів.Коли вона відмовилася від хабара, отримала декілька погроз у свою адресу. На запитання журналіста чи скористалася би вона закон про захист викривачів, пані Лариса відповіла так:
"Якби це загрожувало моїй сім’ї або мені, звісно, що скористалася. Наш закон "Про забезпечення безпеки осіб, які беруть участь у кримінальному судочинстві" майже не діє. Новий закон про захист викривачів лише зареєстрований. Під час розгляду справи Мамая, на вулиці, до мене з чоловіком підходила особа відома в кримінальних колах, яка радила мені змінити замки у дверях, обережно увечері повертатися додому, уважно подумати над рішенням, яке я мала винести у справі мера. Наприклад, голова суду казав, що я, певно, не збираюся жити в цьому міст. Колеги майже не підтримували. Емоційно це було дуже складно. Не можу сказати, що я після цього злякалася, але трошки занепокоїлася. Це мій випадок. А бувають значно гірші, коли людина терміново має отримати належну охорону для себе і сім’ї, або ж змінити місце роботи. У разі якщо вона суддя, її мають в дуже короткі терміни перевести в інший суд. Наразі це рішення приймається більшістю на Зборах суддів. До того дня може пройти занадто багато часу і буде вже запізно".
Суддя Черкаського апеляційного суду Сергій Бондаренко теж відчув на собі спротив і тиск системи, в момент, коли йому перешкоджали справедливо чинити правосуддя. Голова апеляційного суду Черкаської області Володимир Бабенко наполягав винести рішення у справі приватного акціонерного товариства "Азот" про виселення жінки-вчительки із службового приміщення на користь підприємства. Він мотивував це прохання тим, що ПАТ "Азот" надасть суду для святкування дня судочинства безкоштовно приміщення Палацу дружби народів. Проте Бондаренко відмовив йому і тим самим залишив помешкання вчительці.
Судді Гольник і Бондаренко свідомо стали викривачами. Відмовившись виконувати незаконні рішення, вони вголос заяви про системні проблеми у судах.
Ще одним яскравим прикладом викриття корупції стали студенти Національного педагогічного університету імені М. П. Драгоманова Богдан Кучер та Сергій Зайченко. Хлопці домоглися скасування платних "бігунків" (примусова оплата за перездачу заліків чи іспитів) та зруйнували практику "відкатів" під час отримання студентами матеріальної допомоги, а також купівлі оцінок з фізкультури.
Сьогодні ні суддів, ні студентів ніхто не захистить від звільнення чи вигнання з вузу, від цькувань колег. Не отримують вони й винагороди як викривачі.
Ці приклади красномовно показують необхідність прийняття окремого закону "Про захист викривачів інформації". І чим скоріше він з’явиться, тим більше стане охочих не лише таємно викривати корупцію, але й публічно про неї заявляти.
Як працюватиме закон про захист викривачів інформації?
- Закон створюватиме механізми для забезпечення анонімності викривача (якщо він сам не зацікавлений в розкритті себе як джерела інформації);
- Впроваджуватиме спеціальний досудовий механізм захисту прав викривача;
- Гарантуватиме імунітет від звільнення, скорочення, зменшення зарплати, змін умов праці та інших "трудових" методів впливу;
- Звільнятиме від відповідальності за порушення трудових обов'язків, яке могло статися в момент передачі інформації;
- Звільнятиме від відповідальності за розкриття інформації, в тому числі – від відповідальності за всі можливі збитки організації від наслідків її розкриття;
- Надаватиме фінансовий захист і соціальні гаранті. У разі якщо інформація, передана викривачем, допомогла запобігти розтраті бюджетних коштів або ж повернути ці кошти в бюджет, викривач отримує винагороду у розмірі 10% від збереженої суми. Така практика існує у багатьох країнах Європи та США. Вона зарекомендувала себе як ефективний механізм заохочення викривачів і наповнення державного бюджету;
- Закон передбачатиме функціонування внутрішнього, регуляторного та зовнішнього каналів інформації. Викривач, в залежності від ситуації, може вільно скористатися будь-яким каналом на власний розсуд;
- Створюється при Уповноваженому з прав людини Наглядова раду з питань фінансування захисту викривачів. Рада складатиметься з дев’яти осіб, які обиратимуться шляхом відкритого рейтингового інтернет-голосування громадянами, які проживають на території України.
Пройшло два роки з часу Революції гідності. Рада прийняла багато доленосних законів, які день у день змінюють життя людей. Багато проектів – ще на черзі. Тому саме зараз варто не проґавити можливість і проголосувати за ще один такий реформаторський закон – закон про захист викривачів інформації.
Людмила Тягнирядно