Законодавство України про громадянство ґрунтується на таких принципах:

…4) визнання права громадянина України на зміну громадянства; …

(Стаття 2 Закону «Про громадянство України»)

Конституція України визначає право на зміну громадянства як одне з фундаментальних прав громадянина (Ст. 25 Конституції України). Здавалося б, реалізація цього права не повинна викликати ані найменших труднощів. Але у Харкові окремі представники ДМС України вважають інакше. Досить показовим є приклад, який наводиться нижче.

Громадянин України харків’янин Р., який постійно проживав і проживає в Україні, навчався в університеті, має постійну роботу в Харкові, кілька років тому вирішив реалізувати своє право на зміну громадянства і в 2014 році Р. отримав громадянство Литовської Республіки.

Після зміни громадянства Р. вирішив залишитися жити в Україні.Чотири роки зусиль пішло на те, щоб ДМС України почала процедуру припинення громадянства України. Нарешті у листопаді 2018 року вийшов указ Президента України про припинення громадянства Р. шляхом втрати (ст. 19 Закону України "Про громадянство"). Про факт припинення громадянства України громадянинові Р. було надано довідку про припинення громадянства України встановленого зразка.

Р. залишилось документально оформити своє постійне проживання в Україні, однак з боку Державної міграційної служби України харків’янин Р., тепер вже громадянин Литви,зустрів безпрецедентний, іноді навіть агресивний спротив, який полягав, у першу чергу, в категоричній відмові прийняти та розглянути надані документи.

Необхідні документи згідно з переліком, зазначеним у Постанові Кабінету Міністрів України від 25.04.2018 №321 «Про затвердження зразка, технічного опису бланка та Порядку оформлення, видачі, обміну, скасування, пересилання, вилучення, повернення державі, визнання недійсною та знищення посвідки на постійне проживання» (надалі – «Постанова №321») та вказаним на офіційному WEB-сайті Державної міграційної служби України, громадянин Р. приніс особисто до ГУ ДМС України в Харківській області, однак в їх прийомі було усно відмовлено, причому, різні співробітники наводили різні причини та відмовки, не дивлячись на те, що громадянин Р. просив хоча б поглянути на норми законів та нормативних актів з цього питання. Відповіді були на кшталт: «Це все не те», «Це вас не стосується», «А ми робимо тільки так.», «Вам потрібно виїхати.», «Вам необхідно отримати дозвіл на імміграцію.», «А як ви взагалі в’їхали в Україну?» тощо.

Жодного обгрунтування, що базувалося б на нормативно-правових актах, працівники ГУ ДМС України в Харківській області не змогли надати. Схоже, що ситуація з громадянином Р. виглядає незрозумілою для представників міграційної служби, тому вони вирішили взагалі не приймати ніяких рішень і навіть не брати документів для розгляду.

А між тим ситуація з громадянином Р. досить чітко описана у нормах чинного законодавства. Зокрема, п.17 ст. 4 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства» від 22.09.2011 №3773-VI, із змінами та доповненнями, (далі – Закон України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства») передбачає, що іноземці та особи без громадянства, які до прийняття рішення про припинення громадянства України постійно проживали на території України і після прийняття рішення про припинення громадянства України залишилися постійно проживати на її території, вважаються такими, які постійно проживають в Україні, і, таким чином, перебувають в Україні на законних підставах.

Тепер це законне перебування громадянина Р. в Україні потрібно правильно оформити.

І у цьому випадку закон встановлює чіткі та зрозумілі приписи, а саме -

Згідно з пп.1, 2 ст. 5Закону України «Про правовий статус іноземних громадян та осіб без громадянства»:

1. Іноземці та особи без громадянства, зазначені у частинах першій та сімнадцятій статті 4 цього Закону, отримують посвідку на постійне проживання.

2. Підставою для видачі посвідки на постійне проживання іноземцям та особам без громадянства, зазначеним у частині сімнадцятій статті 4 цього Закону, є відповідний указ Президента України про припинення громадянства України та заяви таких осіб.

Здавалося б, працівники ГУ ДМС України в Харківській області мали б зрадіти тому, що чинне законодавство чітко і недвозначно врегулювало існуючу ситуацію, та оформити посвідку на постійне проживання для харків’янина Р. Тим більше, що у п.19 статті 5 Закону України «Про правовий статус іноземних громадян та осіб без громадянства» зазначено, що органам державної влади заборонено вимагати від іноземців або осіб без громадянства, членів їхніх сімей, роботодавців та інших осіб будь-які інші документи або відомості, не визначені цією статтею, для видачі посвідки на постійне проживання та посвідки на тимчасове проживання.

Не звертаючи уваги на правила, встановлені Постановою №321, працівники ДМС продовжували наполягати, щоб Р. здійснив іміграцію, тобто спочатку виїхав з України, потім отримав дозвіл на іміграцію і подав копію рішення про надання дозволу на іміграцію для отримання посвідки на постійне проживання. У той же час п.34 Постанови № 321 абсолютно ясно вказує, що для оформлення посвідки іноземцям, які до прийняття рішення про припинення громадянства України постійно проживали на території України і після прийняття такого рішення залишилися постійно проживати на її території, замість рішення про надання дозволу на іміграцію, подається довідка про припинення громадянства України встановленого зразка, видана територіальним органом/ територіальнимпідрозділом ДМС.

Довелося громадянину Р. звернутися за захистом свого права до суду.

Отже, на сьогоднішній день ситуація виглядає наступним чином:

1. Громадянин Р. звернувся з позовом до суду про визнання неправомірними дій ГУ ДМС України в Харківській області та з вимогою зобов’язати останнє прийняти документи до розгляду. Лише прийняти! Цей позов у суді першої інстанції було вирішено на користь громадянина Р.

2. ГУ ДМС України в Харківській області оскаржило це рішення в апеляційному суді. Тобто державна установа просить зафіксувати у судовому рішенні своє право не приймати документи до розгляду!

3. Співробітники ГУ ДМС України в Харківській області не можуть або не хочуть навіть зрозуміти, як можна стати іноземцем, постійно проживаючи в Україні, хоча чинне законодавство досить чітко регулює подібні ситуації.

4. Співробітники ГУ ДМС України в Харківській області, усно стверджуючи, що громадянин Р. незаконно проживає в Україні, не можуть послатися на норми законодавства, що підтверджує начебто незаконне проживання громадянина Р. в Україні та не змогли, при явному бажанні, оформити протокол про нелегальне проживання в Україні за відсутності підстав для цього.

Виникає питання: чи відповідають своїй посаді державні службовці, які не знають законів і навіщо вони створюють проблеми там, де їх немає?

Наприкінці 2016 р. в Україні розпочало роботу Національне агентство з питань виявлення, розшуку та управління активами, одержаними від корупційних та інших злочинів (скорочено – Агентство з розшуку та менеджменту активів або АРМА).

У вівторок, 10 жовтня, усі громадяни, які проживають на території України, зможуть проголосувати за кандидатів до складу Громадської ради при АРМА. Дуже важливо, щоб Громадська рада при Агентстві діяла прозоро, неупереджено, була незалежною від політичних еліт. ГО «Всеукраїнська ліга правників проти корупції» висунула кандидатом для участі у конкурсі Подільчак Ольгу Миколаївну, яка є висококваліфікованим і доброчесним юристом – кримінологом.

http://voting.arma.gov.ua/

17 травня 2016 р. “Всеукраїнська ліга правників проти корупції” разом із коаліцією громадських організацій, які об’єднались в Ініціативу 11, провели круглий стіл на тему: “Інституційний механізм захисту викривачів”. В дискусії взяли участь народні депутати, представники офісу Уповноваженого Верховної Ради з прав людини, Національного агентства з питань запобігання корупції (НАЗК), Національного антикорупційного бюро України (НАБУ), українські та міжнародні експерти.

Одним із ключових питань було наступне: чи надавати спеціальні повноваження щодо захисту викривачів Уповноваженому Верховної Ради України з прав людини або НАЗК? Було висловлено також думку про необхідність створення окремого уповноваженого органу захисту викривачів.

Необхідність створення надійних гарантій захисту викривачів підтримали народні депутати, представники НАЗК, НАБУ та представник Уповноваженого з прав людини. Втім, вони зазначили про необхідність уважного та поміркованого ставлення до розробки кожного елементу такого механізму.

Так, голова Комітету Верховної Ради з питань запобігання і протидії корупції Єгор Соболєв підтримав ідею закону і готовий допомагати його практичному втіленню, однак застеріг, що без оновленої прокуратури і судової гілки влади жоден механізм захисту не стане дієвим. Тому, в першу чергу, необхідно відповісти на головне запитання: як подолати саботаж судів та прокуратури?

Народний депутат Сергій Лещенко зазначив, що це важливе питання, яке потребує подальшого обговорення для вироблення надійних та ефективних гарантій захисту викривачів.

Виконавчий директор міжнародної неурядової організацій “BluePrint for Free Speech” Сьюлет Дрейфус (Suelette Dreyfus), Австралія наголосила, що викриття є одним з найпослідовніших та найефективніших засобів боротьби з корупцією, коли важлива інформація одержується від людей. Але для захисту викривачів потрібен власний закон. “Якщо ви хочете, щоб люди сміливо повідомляли про факти, які є загрозливими для суспільства, ви повинні захистити їх належним чином там, де вони працюють, а також в особистому житті, щоб вони були впевнені у своїй безпеці”.

Міжнародний експерт також зауважила, що ми живемо в епоху прозорості. Є хороші і погані сторони цього, інколи важко отримати правильний баланс між особистим життям і необхідністю боротьби з інституційною корупцією. Введення захисту викривачів є частиною такого балансу.

На думку СьюлетДрейфус, має бути декілька каналів розкриття інформації про шкоду або загрозу суспільним інтересам: ЗМІ, омбудсмен, профспілки, агентства з охорони навколишнього середовища або здоров'я.

Присутній на круглому столі експерт Центру відповідальної демократії LUNA Боян Баіч (Bojan Bajic), Боснія і Герцеговина, вважає, що захист викривачів має базуватися на бажанні уряду та парламенту подолати корупцію. А вивчення реальних кейсів інших країн, де діє таке законодавство - це передумова написання законів або поправок до них.

Боян Баіч зауважує, що українській владі, депутатам, які голосуватимуть за законопроект, треба дати відповідь на одне запитання: наскільки їм цікаво захищати тих, хто бореться з корупцією?

На його думку, створенню в Україні ефективного законодавства із захисту викривачів, (наприклад, корупційних правопорушень), сприятимуть три складові: політична воля до боротьби з корупцією та чесне й відкрите запрошення до таких дій, заохочення громадян бути викривачами корупції; захист і створення позитивного іміджу викривачів; індивідуальна словесна вдячність кожному викривачеві.

“Необхідно надавати допомогу і заходи безпеки викривачам до, під час і після того, як вони просигналізували про корупцію. В країні має працювати спеціальний публічний офіс. У Боснії на законодавчому рівні встановлено 60 днів на допомогу викривачу, тобто на його досудовий захист. Експерт не вважає достатнім “надання тільки судового захисту викривачу”.

Оксана Нестеренко (член громадської організації “Всеукраїнська ліга правників проти корупції” та експерт “Ініціативи 11”) запропонувала запровадити спеціальний припис щодо поновлення викривача на роботі у разі незаконного звільнення протягом 10 днів та обов'язковість виконання такого припису.

Водночас, учасники обговорення дійшли висновку, що під дію закону і, відповідно, його захист, повинні підпадати особи, яким стала відома інформація про шкоду та загрозу суспільним інтересам в колективах, де вони працюють або навчаються, а також особи, які знаходяться в установах виконання покарань. Тобто, йдеться про працівників державних органів, банків, вищих навчальних закладів, засуджених тощо, - пояснила юрист Центру демократії та верховенства права Тетяна Семілетко. 

Для отримання статусу викривача, який зазнає переслідувань на роботі і бажає захистити свої права, пропонується звертатись до офісу Омбудсмена, в якому працюватиме окремий представник саме у сфері захисту прав викривачів. Завдяки прийняттю цього закону розробники прагнуть заохотити викриття інформації, насамперед, через внутрішні канали всередині колективу,  формувати загальну культуру добросовісного викриття в Україні.

За результатами обговорення було ухвалено рішення про необхідність створення робочої групи для розроблення дієвих механізмів захисту викривачів, які не будуть обмежуваться лише судовими гарантіями захисту їхніх прав.  До складу робочої групи ввійдуть провідні українські експерти - члени громадських організацій, науковці, народні депутати, представники офісу Уповноваженого Верховної Ради з прав людини, НАЗК.

Довідка: юридичною мовою, "викривач" – фізична особа, яка за наявності обґрунтованого переконання, що інформація є достовірною, розкрила, або здійснила підтверджену реальними діями спробу розкрити інформацію про шкоду або загрозу суспільним інтересам з боку інших осіб.

22 квітня 2016 р. ГО “Всеукраїнська ліга правників проти корупції” разом з коаліцією “Ініціатива 11” провели експертне обговорення впровадження законодавчих гарантій захисту викривачів від кримінальних переслідувань як помсту за повідомлення про корупційні діяння, зловживання владою, порушення прав людини та ін.

Модераторами зустрічі виступили Олена Шостко та Оксана Нестеренко (“Всеукраїнська ліга правників проти корупції”). В обговоренні взяли участь більше 20 фахівців, серед яких — адвокати, громадські активісти, експерти в сфері кримінального та кримінально-процесуального права, фахівці в сфері запобігання корупції, а також науковці.

Учасники заходу обговорили питання щодо небезпек, які чекають на викривачів, зокрема, звинувачення викривача у свідомо неправдивому повідомленні про вчинення злочину чи неправдивих показаннях, притягнення до кримінальної відповідальності за розголошення інформації з обмеженим доступом. Експерти висловили рекомендації щодо впровадження законодавчих гарантій захисту викривачів від кримінальних переслідувань та можливі механізми захисту їх прав: зокрема, створення механізму досудового захисту викривачів, ролі Національного агенства з питань запобігання корупції та Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини у цьому механізмі.

Окрему увагу було приділено питанню щодо необхідності створення національного фонду захисту викривачів та єдиного реєстру справ викривачів.

Після теоретичної частини учасники експертного обговорення познайомились із двома конкретними справами, про які розповів присутнім адвокат А. Тарасенко. Учасники заходу під час прямої трансляції мали змогу задати питання Олександру Ружанському, який став жертвою переслідувань після оприлюднення ним інформації стосовно придбання елітної нерухомості в Києві головним військовим прокурором сил АТО К.Куликом.

А. Тарасенко ознайомив присутніх також із справою одеського волонтера-програміста Івана Яні, який працював з відкритими державними даними і пізніше був звинувачений у зламі сайту Міністерства юстиції.

Ці два кейси засвідчили величезні проблеми незахищеності громадян, які повідомляють про суспільно небезпечні діяння чи інформацію, яка становить суспільний інтерес і актуальності законопроекту, який обговорювали експерти на круглому столі.